Доба з баріатричним хірургом: ожиріння, операції та люди

Я очікував побачити людину в білому халаті, яка говорить про індекс маси тіла. А побачив хірурга, який о восьмій ранку сперечається з пацієнткою, що їй операція поки не потрібна.

Таір Емір-Усеінов займається баріатричною хірургією, тобто хірургічним лікуванням ожиріння. Десять років у хірургії, стажування в Стамбулі, робота в команді Центру баріатричної хірургії на базі Київської міської клінічної лікарні № 1. Я попросив дозволу провести з ним один звичайний робочий день, від першої консультації до останнього обходу. Він погодився з однією умовою: “Пишіть як є. Без “чарівної операції”.”

07:40. Кава, яку не встигають допити

Харківське шосе, ранок. Таір уже в ординаторській і гортає телефон. Там десятки повідомлень у месенджерах: зріст, вага, вік, список хвороб. Люди з різних міст надсилають свої дані ще до того, як вирішать приїхати.

“Половина з них питає одне й те саме: “Мені підходить?” Я не можу відповісти по фото, але можу сказати, які обстеження пройти і чи взагалі є сенс їхати до Києва”, каже він і відповідає комусь голосовим.

Кава холоне на підвіконні. Я помічаю, що за день він до неї так і не повернеться.

08:15. Пацієнтка, яку відмовили

Перша консультація. Жінка близько тридцяти, акуратна, з папкою аналізів. Вона прийшла з готовим рішенням: “Хочу резекцію шлунка. Ви ж не будете мене відмовляти?”

Таір рахує індекс маси тіла, питає про хвороби, про спроби схуднути, про те, що вона їсть уночі. Потім каже те, чого вона не чекала: зараз операція не на першому місці. Вага є, але немає діабету, тиску, апное, а спроб з лікарем-ендокринологом і дієтологом ще не було.

“Операція – не покарання і не нагорода, це лікування. Його призначають, коли інші способи не працюють або коли вага вже руйнує здоров’я”, пояснює він мені, коли пацієнтка виходить. Вона, до речі, не образилася. Записала, до яких лікарів іти, і сказала, що повернеться, якщо не вийде.

09:00. Другий пацієнт і цифри, які лякають

Чоловік за сорок. Діабет 2 типу, тиск, нічне хропіння, через яке дружина спить в іншій кімнаті. Він ходить повільно і сідає на край стільця.

Тут розмова зовсім інша. Таір пояснює, чим відрізняються резекція шлунка і шунтування, чому при діабеті іноді радять друге, що доведеться все життя пити вітаміни і здавати аналізи. Говорить без поспіху, малює схему шлунка на звороті бланка.

Потім довгий список обстежень: кардіолог, ендокринолог, ЕКГ, ехокардіографія, гастроскопія, УЗД. Пацієнт зітхає. “Це не бюрократія, кажу йому, це ваша безпека в операційній. Якщо серце не готове, ми почекаємо”.

10:30. Операційна

Мене переодягають у хірургічний костюм, шапочку і маску. Сьогодні в плані дві операції. Перша: лапароскопічна резекція шлунка.

Найбільше мене вражає тиша. Ніхто не кричить “скальпель!”, як у серіалах. Анестезіолог Віталій Корчак спокійно розмовляє з пацієнткою, поки вона засинає. Над столом екран: усе, що роблять хірурги, видно через камеру, введену в невеликий прокол. Жодного великого розрізу.

Хірурги працюють довгими тонкими інструментами. Я бачу, як шлунок поступово змінює форму і стає вузьким, схожим на трубку. Таір коротко коментує для мене, не відриваючись від екрана: “Зараз головне – не поспішати. Кожен шов має бути герметичним”.

Між операціями п’ять хвилин. Він знімає маску, п’є воду і питає анестезіолога, як пацієнтка. Тільки після відповіді “все добре” йде мити руки знову.

14:20. Обід, якого немає

Я голодний. Таір, здається, ні. Він їсть йогурт, стоячи в коридорі, і читає повідомлення. Одна з колишніх пацієнток надіслала фото з відпустки: мінус сорок кілограмів, перший раз за десять років на пляжі. Він показує мені без слів і усміхається.

“Заради цього все й робиться. Не заради кілограмів. Вона перестала колоти інсулін”, – каже він і відповідає їй смайликом.

16:00. Коридор

У баріатрії, як я зрозумів, коридор теж робоче місце. Поки ми йдемо до палат, Таіра зупиняють тричі.

Мати пацієнта питає, чи можна синові бульйон. Можна, але маленькими ковтками і не все одразу. Чоловік після операції тижневої давності питає, чому він зовсім не хоче їсти і чи це нормально. Нормально: так працює менший шлунок, головне – пити воду і не забувати про білок. Жінка, яка ще тільки думає про операцію, ловить його біля ліфта: “А шкіра потім буде висіти?”

На кожне запитання він зупиняється і відповідає. Не на ходу.

18:30. Вечірній обхід

Пацієнтки, яких оперували вранці, вже не лежать. Одна повільно ходить по коридору, тримаючись за стіну. Інша сидить на ліжку і скаржиться на біль у плечі.

“Це газ, який ми використовували під час лапароскопії, він подразнює діафрагму. До завтра минеться”, – заспокоює Таір. І просить її теж встати і пройтися: рух потрібен, щоб не було тромбів і швидше відновився кишківник.

У третій палаті жінка плаче. Не від болю. Вона каже, що двадцять років боялася цього рішення, а тепер боїться, що зробила його запізно. Таір сідає на стілець поруч і довго з нею розмовляє. Я виходжу з палати, бо ця розмова не для диктофона.

20:10. Останнє повідомлення

Ми виходимо з лікарні вже в темряві. Я питаю, що найважче в його роботі. Він думає кілька секунд.

“Не операції. Найважче переконати людину, що це не слабкість. Вони приходять і перепрошують, що не впоралися самі. А ожиріння це хвороба, і лікувати її не соромно”.

Біля машини в нього знову дзвонить телефон. Нове повідомлення: зріст, вага, вік, “мені підходить?” Він відповідає ще до того, як сідає за кермо.